Леськівський замок

           Пам'ятка ахітектури та садово-паркової культури маєток поміщиків Даховських в с.Леськовому (5 км від Монастирища).

Вік: близько 150 років.

           Перша черга маєтку в стилі тюдорівської готики зведена в кінці 1860-х на початку 1870-х років братами Карлом та Казімежом Даховськими, друга частина - на зламі ХІХ і ХХ століть в новому європейському стилі  -останнім володарем помістя Тадеушем Даховським.

          Приводимо деякі документальні відомості про генеалогію родини Даховських.

А.Виписка із ІІІ тому дворянської родовідної книги Польщі, стор. 54.

Даховські, герб Лодзі

           Давня великопольська родина,  пишеться «із Дахова» Познанського повіту. У 18 ст. переселилася на Україну. Войцех і Станіслав – спадкоємці земель Дахова  1580 р. (з податкових книг). Войцех підписав у 1632р. угоду з Познанським воєводством

          Валент був спадкоємцем земель Кульчина Луцького повіту (1672р.), мав синів:  Юзефа, що був капітаном саксонських військ (1701р.), і Міхала, який був одружений з Геленою Модлібовською і мав двох синів –  Гжегожа (Григорія) і Яна. Ян був одружений з Євою Прусіновською, і мали вони сина Казімежа (Казимира), що був  судовим приставом на варшавському кордоні (1786р.), потім  на житомирському кордоні. Казимир одружився з Бригідою Моравіцькою, народився у них син Олександр, спадкоємець села Матвіївка (пізніше Матвіїха). Був він головою дворян Липовецького повіту,  записаний до книг дворян Київської губернії (1803 р.), одружився на Геновефі Грушецькій. Залишив по собі сина Казімежа (Казиміра), спадкоємця земель Леськового, виписаного з Імперії і занесеного до книг київського дворянства  в 1835р. У Казимира та його дружини Софії Збишевської народилися дочки Анна (була дружиною барона Артура Шмідта Заберова), Марія та Леонія, а також син Тадеуш.

Б. Виписка із ІУ тому дворянської родовідної книги Польщі, частина І під назвою «Історично-генеалогічні відомості про дворянські сім’ї». Варшава. Видавництво Гербетнера і Вольфа, 1901 рік.

Сім’я Даховських з Дахова  в Познанському повіті

 Це сім’я з Дахова, що знаходиться в «глибинці» Познанського повіту, відома з 1398 року.

       Анна вислала з Дахова кінного на Чеську війну (1474 р.) Анна – дочка Мацея, дружина Міколая Целецького, який дав їй посаг і придане у 1559 році.

       Войцех і Станіслав Даховські, володарі Дахова у 1580 році. Ян, син Яна, продав у 1622 році Моровніце Целеському.

        Міхал – син Валента, переселився у 1698 році до тієї частини Кульчина у Луцькому повіті, який він отримав від батька у спадок. Потім у 1744 р. продав її Весоловському.

       Ян, син Гелени Мобліборської 27 березня 1768 року підписав заповіт, в якому згадується про його дядька Юзефа, капітана лакських військ, і брата Гжегожа. Казімеж, син Яна і Єви Прусіновської, судовий пристав на варшавському у 1786 р., а потім – на житомирському кордоні у 1790 році одружився на Бригіді Моравіцькій і мав дочку – Юзефу Нев’ядомську та синів: Владислава (р.н.1786, помер, не залишивши нащадків)  і Олександра, народженого у 1778 р. (метрика у Лаховіцах з 1780 р.). Олександр після смерті батька у 1818 році отримав у спадок землі Хейлови і Матвіїхи. У 1820 році він був головою дворян Липовецького повіту. У 1801 році придбав землі Леськового Київської губернії. Одружився на Геновефі Грушецькій, дочці Кароля і Пелагії Трембінських.  Його син Кароль, який народився у Леськовому в 1823 році, помер бездітний; Казімеж, народжений 1822 року там же (метрика в Монастирищі з 1829 р.) помер у 1894 році. Казімеж з дружиною Софією Збишевською мали сина Тадеуша, який у 1898 році женився на Марії Володковичівні, дочці Юзефа і Анелії Заславських-Романовських, удочереній Костянтином і Геленою Джевецькими-Володковичами. Дочки Казімежа: Марія, Леонія (вийшла заміж за Юзефа Іжицького), Анна ( була замужем за бароном Артуром Шмідтом Заберовим).

       Девіз сім’ї Даховських «Grede et vade» - «Вірити та йти»

Біографія Тадеуша Даховського

       Тадеуш Даховський, син Казімежа Даховського і Софії Збишеської, народився 20 травня 1868 року у Леськовому, яке від 1801 року належало  роду Даховських. Середню освіту він отримав у Коледжі єзуїтів у Тернополі, потім вступив до Королівського політехнічного університету в Дрездені, навчався там протягом 2-х років, а потім був на практиці у цьому ж університеті.

      У 1894 році повернувся на Україну, з великим ентузіазмом почав оздоблювати замок, перебудував господарські споруди, почав упроваджувати раціоналізаторську політику у своїх володіннях, які займали близько 5.300 моргів земель і лісів (морг – міра площі  в 0,56 га, прим. перекл.). В той же час почав займатися розведенням породистих коней, продовжуючи традиції свого батька Казімежа, який займався кіньми і мав у Леськовому 47 породистих кобил англійської породи, а згодом – 128 лошат.

       У 1894 році Тадеуш брав участь  у полюванні на оленя (вид кінних змагань, прим. перекл.), яке було організоване в Антоніні на землях Юзефа Потоцького, а в 1896 році отримав перше місце на Медузі (кобила, прим. перекл.) у Ярморлінцях. Від 1896 року провів 2 роки в Антоніні, де під керівництвом відомого конюха Єгона фон Кадіша вчився їзді на конях (щодня об’їжджав по 6 коней).

       31.05.1898 року у Одесі вінчається з Марією Володкович (до речі – першою дружиною Генріка Сенкевича). Вони мали 2-х дітей:  дочку Гелену, яка народилася 4 травня 1899 року, потім вийшла заміж за Станіслава Любенського у Кракові; сина Казімежа, який  одружився 23 серпня 1948 року у Варшаві на Єві Захачевській.

       1898-1914 рр. Тадеуш розбудував і провів реконструкцію замку у Леськовому, завіз меблі, картини і витвори мистецтв із замку Кракова, збудував нову конюшню і гараж, поширив господарську діяльність на 2 великі земельні володіння, які отримав у придане за дружиною. Йому став належати Городок (близько 2.120 морги) та Княжа Криниця (3.630 морги), що складало разом з Леськовим  близько 11.050 моргів землі.

        Пан Тадеуш постійно удосконалював кінну їзду і упродовж 16 років отримав близько 290 нагород та відзнак на різних змаганнях у Москві, Відні, Будапешті, Пардубіцах (зайняв 2-ге місце на Цеппеліні (кінь) у 1912 році), у Марбурзі, Варшаві, Львові, Проскурові, Любліні, Пьотркові і т.д.,  а також – на різних полюваннях на оленя (кінні полювання-парфорсна  їзда, від французького par force — силоміць — різновид польової їзди, проводяться з гончими собаками за живим звіром (олень, вовк, кабан, лисиця, заєць) або по штучному сліду звіра. Дистанція полювань до 35  км, прим. перекл.) у Ланцуті і в Антоніні.

       Треба згадати і про те, що Мірра (кобила – прим. перекл.) – гніда, яку привезли із Англії і яку згодом намалював художник Войцех Коссак на портреті Тадеуша Даховського, скакала дуже добре і теж отримала багато нагород, хоча й не була породистою. Крім великої кількості нагород у Радомі, Любліні, Львові, Варшаві і Пьотркові, у 1908 році в Михайловському манежі у Петербурзі вона отримала І місце за рекордний стрибок шириною 6м 60 см, а в наступному році – нагороду в Проскурові за рекордний стрибок  у висоту на 1м 86 см .

        У 1910 році під час виставки у Відні Мірра зайняла І місце за стрибок шириною 6 м 75 см. Згадана картина ( яка знаходиться в одній із галерей м.Луцька) називалася «Загублений слід» і зображала полювання на оленя в Антоніні (1906 р.), коли всі  учасники, крім Даховського, заблудилися, і він виявився єдиним наїзником, котрому вдалося загнати оленя з допомогою 3-х собак.

       За свої спортивні успіхи Тадеуш Даховський у 1935 році отримав нагороду №9, яку йому вручив Президент Польщі Ігнатій Мостіцький. Вручення нагороди відбулося 7 червня на стадіоні у Лазенках Королівських під час проведення «Кубка народів».

        На початку І-ї світової війни у 1914 році Тадеуш Даховський перебував у Леськовому. У 1918 році він виїхав до Одеси і працював на будівництві. У 1920 році повернувся до Польщі і поселився у Варшаві. Завдяки своїм знанням і практичним навичкам дуже швидко звик до нового життя і почав заробляти, проектуючи і керуючи виконанням різних споруд житлового, господарського, а також спортивного типу.

       Серед найвдаліших його робіт можна виділити:

1.В період з 01.02.1923 р. по 14.09.1925 р. -  адміністративна споруда в Неборуві, що належала Янушу Радзівіллу.

2.Восени у 1925 році спроектував і керував роботами по реставрації замку Альберта Велькопольського у Хробжі,

3.В період з 01.12.1925 р. по 15.11.1930 р був керівником на будівництві нової гоночної траси.

4. В 1929-1930 рр. керував роботами по перебудові замку Альбрехта Радзивілла  у Варшаві  на  Алеях Уяздовських (відновлення дубових сходів).

5.В 1928 і 1929 рр. зробив проекти для таких приміщень:

 а) переоформлення 2-х великих галерей на 2-му поверсі у стилі «Роберта Адама»;

б) монтування 14 дверей;

в) малий коридор, який з’єднує ці дві галереї з головними сходами, і камін, виконаний із двох видів мармуру у стилі «Роберта Адама».

г) велика ніша у нижній залі.

6.В період з 1928 до 1945 року був керівником відділу (очевидно архітектурного – прим.перекл.) під м. Тарнув, що належав Роману Сангушку. В цей час зробив проект і наглядав за будівництвом великої сучасної конюшні для арабських скакунів у Хишові. Окрім того, займався відновленням меблів  і кімнат у мисливському будинку.

       Після закінчення війни у 1945 році Тадеуш Даховський змушений був залишити Гумніско і переселитися до Тарнова. Не зважаючи на старість продовжував працювати і в період з 13 вересня 1945 до вересня 1946 року керував будівництвом мосту на річці Бяла у Тухові. Для того, щоб отримати необхідні знання для керування роботами, у віці 79 років вступив до Державної торгівельної школи у Кракові і 14 грудня 1947 року отримав диплом техніка-будівельника.

       В 1950-1951 роках під керівництвом професора Альфреда Маєвського працював над реставрацією коледжу Маіус в Кракові (були проведені відновлювальні роботи).

       7 грудня 1951 року Тадеуш Даховський захворів на запалення легенів. Помер 16 грудня 1951 року і був похований на Раковецькому кладовищі у Кракові.

Кілька спогадів про Тадеуша Даховського

                                          Спогади дядька Євстаха Чосновського

                                                                                                25.04.1952 р.

Кажуть, що поляки не люблять зверхності. Росіяни кажуть, що ніхто нас так не ошукає, як свій. Скажу  це по-іншому: дуже часто наша власна родина стає для нас ворогом, а щодо друзів – то вони найчастіше стають нашими основними  конкурентами. Родина критикує, аналізує, підсуває якісь песимістичні висновки, а друзі – підставляють ногу, насміхаються, і при цьому все сховано під маскою щирості.

  Якби Тадеуш Даховський народився німцем, французом чи росіянином, він став би видатною людиною в будь-якій галузі. Але  кожна людина має своє оточення, а Тадеуша оточення не сприймало. Заздрість? Мабуть так. Він дуже відрізнявся від інших: був зібраний і йшов до своєї мети.

Я познайомився з Даховським в Обарові у 1895 році. Мені було 14, а йому 27 років. Блондин, середнього росту, гармонійної статури, виглядав молодо, але поважно. Завжди елегантний без зайвої яскравості. Ця елегантність з часом переросла в артистичну: одяг Тада був дуже вишуканий і дуже доладно підібраний. Це стосувалося і вибору коней, сідел, речей для конюшні. Ніхто в цьому денді не побачив би силача і акумулятора волі. Він міг зламати колоду карт або скрутити в пальцях золоту п’ятирублеву монету. Коли ставив перед собою якусь мету, завжди її досягав.

Мав музичний слух, добре грав у теніс, дуже влучно стріляв.

       …Усіх дивувала фізична витримка Даховського. Спав мало. Міг танцювати увечері, демонструючи  виконання (дуже зрештою індивідуальне) оберка, а вранці – працювати, потім увечері брати участь у боротьбі. Вправність під час падінь (з коня) просто дивувала.

    …  З нього насміхалися через його економність.  Так, він економив, але це була його перевага, а не недолік. Скільки коштувало Леськове і які приносило доходи, я не знаю.  Його молодий господар  у світі справляв враження людини заможної. Але, думаю, йому доводилося рахувати кожну копійку. Після того, як від прикупив  землі Городка і Китайгорода – він уже був багатою людиною. Умів займатися бізнесом, докупив у власність Княжу Криницю. І якщо родина Даховських, крім приданого Маріушки, отримала землі і гроші – то це заслуга її чоловіка, якого Костянтин Володкович дуже полюбив. Він любив іронізувати з різних починань зятя. Казав, що той перевертає все догори ногами. Він був відомим меломаном і філантропом, тому не дуже розумів спортивні амбіції зятя, але любив його як людину.

       З Леськового Даховський зробив лялечку. Палац збудував Казімеж у невідомому на Україні стилі – важка споруда з червоної цегли, оздоблена вежами. Це могло подобатися, могло  й не подобатися. Але всередині це був витвір мистецтва, доброго смаку, комфорту. Кожна ручка на дверях викликала захват. Вміло розташовані витвори мистецтва, електричне світло, слуги. Навколо палацу – доглянутий парку англійському стилі. Юзеф Потоцький казав, що не бачив більш гармонійної резиденції.

       Полювання в леськівських лісах теж було на відповідному рівні.

        Ясні, просторі, затишні кімнати в замку згладжували зовнішню суворість. Лесьове було прекрасним.

       Я глибоко переконаний, що якщо Даховський був відомий через свій талант їзди на конях, то так же міг би добитися слави у  будь-якій сфері. Такий мав характер, таку силу волі.

       У віці 70 років отримав диплом архітектора. Я завжди захоплювався Даховським, дуже його любив. Його помилки? А хто не помиляється? Просто недоліки у видатних людей завжди помітніші.

       До моїх спогадів додам лише одне: нехай йому, коханому Тедові, земля буде пухом. Прожив цікаве, яскраве, багате на враження та пригоди життя. Як би там не було, подолав незгоди, тому що був мудрою людиною, а мудрість – це такий капітал, який не можна відібрати.