Василь ДЗЮБА.docx (15,9 kB)         

       Василь Миколайович ДЗЮБА народився у 1899 році в с. Тарнаві  колишнього Липовецького повіту Київської губернії. Був він п’ятою дитиною в незаможній селянській сім’ї. До 17 років  ріс як звичайний хлопець, допомагав батькам по господарству.  А до 18–річчя, як билинний  герой  Ілля Муромець, перетворився на богатиря-силача ростом 2 м 31 см, вагою до 2-х центнерів, розмахом пліч у 80 см.  Розповіді про його дійсно богатирську силу і зараз вражають слухачів, а старожили району  добре пам’ятають його виступи в сільських клубах  у 30-х роках минулого століття.

       Долю юнака вирішив Григорій Котовський, відомий командир Червоної Армії в роки громадянської війни. Проїжджаючи в 1922 році територією нашого району, він помітив на одному з тарнавських полів незвичну картину:  юнак, запрігшись у плуга,  спокійно і легко орав землю. Котовський забрав Василя до Уманського  окружного спортивного клубу. А далі долю Дзюби знову визначила випадковість. Перебуваючи в службових справах у Києві в 1924 році, він потрапив на циркову виставу, де виступав знаменитий французький борець.  Коли  конферансьє викликав Василя на арену поборотися із  відомим спортсменом, то надіявся на те, що француз легко покладе велетня на лопатки. Але вийшло зовсім навпаки: Дзюба, не володіючи прийомами боротьби,  легко  поборов французьку знаменитість. Після цього  його запросили у циркову трупу, в якій він працював  упродовж 15 років, демонструючи силові номери.  Гастролювала циркова трупа в багатьох містах України, Росії, побувала в Казахстані. Планувалися також гастролі в зарубіжних країнах, але  завадила війна. Кошти від своїх виступів він часто перераховував у фонд голодуючих чи ліквідації неписьменності. Вдома бував рідко, але завжди його приїзд був великою радістю і для сім’ї, і для тарнавських дітлахів. Охоче  виступав Дзюба в селах Монастирищини, даючи безкоштовні вистави.

           У 1924 році сталася ще одна подія в житті Василя Миколайовича – він одружується з односельчанкою Марією Пилипівною. В 1925 році подружжя збудувало нову хату, в якій нащадки богатиря проживають і зараз. Зводив її Дзюба під свій ріст, і тоді вона була найвищою оселею в селі. 

        Ще одна цікава деталь із біографії Василя Дзюби: спробував він себе  як актор кіно. В 1936 році його запросили знятися в пригодницькій стрічці «Острів скарбів» по роману англійського письменника  Стівенсона. Прийнято говорити, що він зіграв там одного з піратів. Але, переглянувши фільм, ми переконалися: Дзюба і тут не зрадив своїй порядній  доброзичливій натурі. Він  у таборі позитивних героїв, захищає юнгу Джіма, допомагає капітану і лікарю в боротьбі з піратами  і гине в запеклому бою з ними. .  В 1939 році Василь Миколайович змушений залишити циркову кар’єру через тяжку травму. Довго хворів, повернувся в рідне село, працював у місцевому радгоспі сторожем. До своїх обов’язків ставився дуже сумлінно і відповідально.

       Під час війни залишався в рідному селі. Навіть окупанти з повагою ставилися до українського богатиря і приїздили фотографуватися з ним.

Помер Василь Миколайович у березні 1945 року, не доживши двох місяців до Перемоги. Було йому лише 46 років. Похований знаменитий богатир у рідному селі Тарнаві.. Могила дуже скромна, з портрета на хресті дивиться на нас веселий 25-річний юнак у своїй знаменитій шапці 64-го розміру та із незмінною палицею, яку подарували йому жителі Умані за успішні виступи.

      Працівники Монастирищенського краєзнавчого музею вдячні родичам Василя Миколайовича за те, що маємо ці унікальні експонати в експозиції музею, і кожного разу розповідаємо  екскурсантам про нашого знаменитого земляка, який став уже майже казковим героєм.                                                У районному краєзнавчому музеї

                       28 жовтня – день визволення України
                      від німецько-фашистських загарбників    

     До 72-ї річниці визволення України від німецько-фашистських загарбників у районному краєзнавчому музеї проводяться тематичні екскурсії. Особлива увага приділяється розповіді про військові дії на території  Монастирищини, які тривали з 6 січня по 11 березня 1944 року, внаслідок чого район був повністю звільнений від окупації.
       В рамках акції «Виїзний музей» працівники районного  краєзнавчого музею                                   
проводять відеолекторій на тему «Визволення України від німецько-фашистських загарбників» для учнів навчально-виховних закладів району. Лекція-розповідь про етапи  звільнення території України  супроводжується показом фотослайдів, фрагментів документальних кінофільмів періоду ІІ-ї світової  війни. Особлива увага приділена героїзму  воїнів під час боїв на території нашого району, розкриваються подвиги тих, хто удостоєний  за ці бої звання Героя Радянського Союзу. Лейтмотивом відеолекторію є висновок про те, що мужність і патріотизм  дідів і прадідів, які  воювали за визволення рідної землі, передався і прийдешнім поколінням. Нащадки героїчних воїнів сьогодні знову гідно  захищають і відстоюють українську землю від нових загарбників, уже не фашистів, а рашистів.

                            Екскурсія для працівників газової служби

        Районний краєзнавчий музей відвідують люди найрізноманітніших професій і  вікових категорій. Нещодавно в рамках роботи обласного семінару до музею завітали
інженери районних газових господарств. Відвідувачі жваво цікавились історією Монастирища і району, розвитком різних сфер господарювання. З цікавістю переглянули відвідувачі виставку української вишивки та персональну виставку майстрині Ірини Шевчук – роботи з соломки.

                    Екскурсія для грузинських школярів
       В рамках  програми  eTwinning Plus в Монастирищенській ЗОШ №5 побувала з візитом-відповіддю група  школярів із Грузії. Для них була організована змістовна і насичена програма перебування, серед якої і відвідини нашого районного краєзнавчого музею
      eTwinning – це навчальна програма Європейської Комісії, започаткована в 2005 р. з метою розвитку співпраці європейських шкіл. Вчителі та учні, зареєстровані в мережі eTwinning, отримують можливість реалізації спільних проектів з іншими європейськими школами.  Ключовою складовою навчання є використання інформаційно-комунікаційних технологій. Проект eTwinning розширює сферу освітніх можливостей для учнів та вчителів, підвищує мотивацію до навчання та ступінь відкритості до Європи.
     Що дає Україні участь у eTwinning Plus? eTwinning – це потужний стимул для вивчення іноземних мов і покращення рівня використання ІТ-технологій. В рамках програми учні також тренують навички командоутворення та отримують досвід створення спільних проектів. Окрім цього, вони дізнаються про культуру інших країн Європи та заводять нових друзів.
      Гості із Грузії з цікавістю розглядали експонати музею, особливо предмети давнього побуту. Особливий інтерес викликали у дітей та їхньої вчительки виставки робіт Ірини Шевчук (картини із соломи), української вишивки, ляльок-мотанок. Спілкувалися  екскурсанти виключно англійською мовою.

Екскурсія.docx (17,3 kB)Екскурсія.docx (17749)                                  Акція «Виїзний музей»

       В рамках акції «Виїзний музей» працівники районного  краєзнавчого музею  Бульба К.Г. та Моргонюк В.Л. провели декілька відеолекторіїв на тему «70-річчя визволення України від німецько-фашистських загарбників» для учнів шкіл та  Монастирищенського професійно-технічного ліцею. Лекція-розповідь про етапи  звільнення території України  супроводжується показом фотослайдів, фрагментів документальних кінофільмів періоду Великої Вітчизняної війни. Особлива увага приділена героїзму  воїнів під час боїв на території нашого району, розкриваються подвиги тих, хто удостоєний  за ці бої звання Героя Радянського Союзу. Лейтмотивом відеолекторію є висновок про те, що мужність і патріотизм  дідів і прадідів, які  воювали за визволення рідної землі, передався і прийдешнім поколінням. Нащадки героїчних воїнів сьогодні знову гідно  захищають і відстоюють українську землю від нових загарбників, уже не фашистів, а рашистів.

На фото:  Під час проведення відеолекторію в Монастирищенському професійно-технічному ліцеї                                  До вікопомної дати

       До 70-річчя визволення України від німецько-фашистських загарбників у районному краєзнавчому музеї проводяться тематичні екскурсії та оформлена фотовиставка «Зорять з граніту їхні імена». На фото представлені всі пам’ятники, зведені в населених пунктах району, що увіковічують пам’ять про воїнів, полеглих  в боях на території району, а також земляків, що не повернулися з фронтів Великої Вітчизняної війни.  На плитах викарбувано два числа: кількість воїнів, що захищали Вітчизну, та кількість тих, що  загинули  в боях.

      На фото: Фотовиставка «Зорять з граніту їхні імена» в районному краєзнавчому музеї.

Василь ДЗЮБА.docx (16233)

Кароліна  Вітгенштейн – наша таємнича землячка

       Зацікавитись особистістю  Кароліни Сайн-Вітгенштейн (уродженої Івановської) нас спонукало   відвідання  нашого міста екскурсійною групою з Києва. Керівник  групи запитала, чи є у нас матеріали  про  цю відому в Європі жінку, адже вона – уродженка Монастирища. Соромно було зізнаватися, що про Кароліну нам відомо лише те, що вона з роду   власників Монастирища Подоських та що доля її  пов’язана з життям геніального угорського піаніста і композитора Ференца Ліста. Отож, довідавшись більше про  цю непересічну жінку, хочемо поділитися  інформацією з читачами.  

      Ще при житті її назвали «польською музою Ліста». Римляни  нарекли Кароліну «Сивіллою (пророчицею) з вулиці  Бабуїно». А відомий італійський  історик і белетрист  Чезаре Канту  вважав «найосвіченішою жінкою і найглибшою мислителькою ХІХ століття». Та найбільший слід в історії світової культури залишило велике і водночас трагічне кохання  геніального угорського музиканта та польської аристократки, яке народилося в Україні.

       Кароліна Вітгенштейн (Івановська) народилася 1819 року в Монастирищі Липовецького повіту, в садибі  діда по матері Леона Подоського. Батьком Кароліни був Петро Івановський, багатий польський землевласник, що мав  великі земельні угіддя та села в Подільській, Київській та Волинській губерніях. Розумний, начитаний  і дуже побожний, він мав прекрасну бібліотеку, оркестр. Віддавав перевагу розміреному життю в садибі, де багато працював над примноженням статків. Мати Пауліна Подоська була відома не тільки своєю чарівністю, але також непересічною освітою та почуттям гумору, любила бурхливе світське життя, часто мешкала в Берліні та Відні, де її гостинний двір завжди був відкритий для митців та вчених. Після смерті (1853) її земельні володіння перейшли у користування Кароліни, а в подальшому - внучки Марії (єдиної дочки Кароліни).  З чоловіком вона  розлучилася,  нібито через його скупість. До того ж вона завжди вважала свій шлюб мезальянсом,  бо рід Подоських на відміну від Івановських був досить відомий у давній Речі Посполитій - мав у своєму  родоводі  архієпископа, кількох  воєвод  і каштелянів (заступник воєводи), мав графський титул, який, щоправда, не був визнаний у Російській імперії. За угодою між подружжям (від 25.VI.1824) батько щорічно з січня 1825 р. до січня 1836  р. платив на утримання й виховання доньки 900 руб.

       Кароліна, яку «навчали мало не від маляти на вчену, оточували найкращими викладачами лінгвістики, історії, природознавства, навіть математики», отримала прекрасну освіту. Виховувалась до 6 років при бабці в Монастирищі, потім під керівництвом батька у Воронівцях Літинського повіту Подільської губернії. У 1827 р. здійснила першу подорож з матір'ю за кордон (Франція, Швейцарія, Італія), в 11 років відвідала Петербург. У січні 1832 р., перебуваючи з матір'ю в Женеві, познайомилася із 3игмунтом Красінським. У листі до друга (від 22.01.1832) знаменитий польський  поет писав про дівчинку, яка справила на нього велике враження: «бліда, чудові очі; у рисах гідність і вразливість; переважно мовчить, здається з глибокою проникливістю спостерігає за всім довкола».

        У 1836 р., для надання блиску менш відомому прізвищу Івановських вона, проти власної волі, була видана заміж (вінчання відбулося 26.IV в Погребищенському костьолі) за потомка старого аристократичного роду князя Миколу Вітгенштейна (1812-1864) (за деякими джерелами, цього шлюбу прагнув батько). У посаг неповнолітня наречена отримала села Воронівці, Петриківці й Тараски на Поділлі. Її чоловік був сином знаменитого російського фельдмаршала, героя війни 1812 р. князя Петра Вітгенштейна (Сайн-Вітгенштейн-Берлебург) і полячки Антоніни  Снарської.     Вітгенштейни володіли Бронницею, Григорівкою, Садківцями Могилівського повіту, Дмитрашківкою, Строїнцями, Кам'янкою Ольгопільського повіту. Кам'янку свекор Вітгенштейн перетворив на містечко. У 1819 р. він збудував там над Дністром розкішний палац, влаштувавши навколо нього парк. Ймовірно, саме в Кам'янці молодята жили перший час після одруження.

        Шлюб Вітгенштейнів був дуже невдалим. Скоро після народження доньки Марії  Пауліни Антоніни (18.11.1837) подружжя почало жити нарізно. Кароліна оселилась у Воронівцях. Виховувала доньку, багато читала, управляла маєтками, які успадкувала після смерті батька (1844).

        У 1847 р. під час гастролей знаменитого угорського піаніста й композитора Ференца Ліста в Києві Кароліна потрапила на один з його благодійних концертів, заплативши за білет 100 руб., що в стократ перевищувало ціну найдорожчого квитка. Ліст особисто подякував щедрій благодійниці, між ними зав'язалося знайомство, і на запрошення Кароліни Ліст протягом кількох днів гостював у Воронівцях.

       Кароліна не відзначалася особливою вродою, навпаки, вона була скоріше негарною: надто великий ніс, скошене підборіддя, блідий колір обличчя, одягалася яскраво і без смаку. Однак Ліст через деякий час писав матері: «Я стверджую, що княгиня Вітгенштейн прекрасна, навіть найвищою мірою прекрасна, бо її душа надає всьому її виду незвичайної краси».

       Після успішних гастролей у Львові, Чернівцях, Яссах і Туреччині Ліст у середині липня того ж року прибув до Одеси, де знову зустрівся з Кароліною. У них зародилися плани спільного життя. З Одеси Ліст у перші дні вересня виїхав до Єлизаветграда, де Микола І оглядав війська. Можливо, він мав надію отримати дозвіл царя на розлучення Кароліни та не зміг цього зробити.

Після кількох концертів у Єлизаветграді Ліст поїхав до Воронівців, куди його вдруге запросила Кароліна. Цього разу він прожив там з початку жовтня 1847р. до кінця січня 1848p., в атмосфері любові та спокою зміг добре обдумати свої плани на майбутнє і повністю віддатися творчості. У Воронівцях він написав «Заклик», «Благословіння Бога наодинці», «Гімн Любові», які ввійшли пізніше в цикл «Поетичні і релігійні гармонії», з присвятою Кароліні, кілька п'єс на польські та українські теми (між іншим на теми українських народних пісень «Ой не ходи, Грицю» та «Віють вітри, віють буйні»), «Українську баладу» та «Думку», які ввійшли в цикл під загальною назвою «Колоски Воронівців». Там Ліст розпочав перший великий симфонічний твір за мотивами «Божественної комедії» Данте.

        Вітгенштейн продала частину маєтків і в березні 1848 р. під приводом лікування в Карлсбаді за дозволом київського військового генерал-губернатора Бібікова виїхала з донькою за кордон. Чоловік написав на неї скаргу начальнику III Відділення Імператорської канцелярії Орлову, в якій прохав «повернути її до своїх обов'язків»; однак лист-розпорядження Орлова  про заборону виїзду прийшов до Бібікова запізно. Кароліна перетнула кордон Російської імперії та зустрілася з Лістом у прикордонних Крижановичах. Разом вони попрямували через Прагу й Відень до Веймара. Там Кароліна через Ліста звернулася до сестри Миколи І гросгерцогині веймарської Марії Павлівни з проханням сприяти її розлученню. Гросгерцогиня з поваги до Ліста (вона була його ученицею з фортепіано й композиції протягом кількох років) незабаром звернулася з проханням до свого брата-царя. Однак скарги М. Вітгенштейна та його натяки цареві на симпатії Кароліни і Ліста до пригнічених поляків звели нанівець ці клопотання. Сама Кароліна неодноразово зверталася до Миколи І й Орлова з проханням дозволити їй розлучення через те, що її видали заміж неповнолітньою і проти її волі.

        У жовтні 1848 р. Микола І наказав відмовити Вітгенштейн, «що виїхала за кордон без дозволу чоловіка», у продовженні паспорту, «із суворим підтвердженням повернутися в Росію», помістя ж її «взяти в опіку». Маєтки Кароліни були секвестровані (заборонені для користування) й перейшли під нагляд Могилівської дворянської опіки (опікунами призначили її чоловіка та  кузена T. М. Кальм-Подоський). Кароліна відмовилася повернутися в Росію, побоюючись, що її вже ніколи не випустять. Одночасно вона зреклася прав на маєтки батька на користь доньки Марії з умовою залишити за нею тільки Воронівці.

        У Веймарі Кароліна придбала віллу «Альтенбург», яка стала відомим музичним салоном. Вітгенштейн була секретаркою і музою Ліста, який називав себе її «духовним близнюком». На віллі «Альтенбург» деякий час перебував німецький поет і композитор П. Корнеліус. Тут він вивчив польську мову і перекладав німецькою мовою А. Міцкевича, зокрема «Sonety krymskie» ( переклад присвятив Кароліні).

       У жовтні 1850 р. Вітгенштейн захворіла, оздоровлювалася на курорті в Ейльзені. Улітку 1851 р. залишила Ейльзен, разом з донькою і Лістом здійснила подорож судном по Рейну. У середині 1852 р. доглядала в Ерфурті хвору матір композитора. У середині наступного року Ліст представив їй  Роберта Шумана, а восени в Карлсруе  Вітгенштейн познайомилася з Річардом Вагнером. Разом з Лістом і Вагнером поїхала до Парижа. Улітку 1855 р. в Берліні з Лістом займалася влаштуванням його доньок. Відвідавши Париж і Брюссель, повернулася з донькою до Веймару. Восени 1856 р. закохані зустрілися в Цюріху з Вагнером, у листопаді наступного року Кароліна була на концерті Ліста в Дрездені. У 1858 р. заприятелювала з французьким політиком і письменником Е. Олів'є, з яким листувалась до кінця життя. У червні 1859 р. разом з Лістом брала участь в урочистостях з нагоди 25-річчя існування часопису «Neue Zeitchrift fur Musik» у Лейпцизі.

         Становище Вітгенштейн  і Ліста при веймарському дворі, де посилились нападки на їхнє приватне життя, ускладнилося. Кароліна розпочала прямі переговори зі своїм колишнім чоловіком і навіть погодилася на його важкі та принизливі умови (Вітгенштейн вимагав, щоб вихователів доньки призначила гросгерцогиня, і після досягнення повноліття Марія замешкала б з його сім'єю, а у Кароліни було відторгнуто більшу частину її володінь). Попередня угода, укладена в кінці 1852 p., була порушена Вітгенштейном уже через рік  під приводом того, що його донька повернулася на віллу «Альтенбург», він категорично відмовив у розлученні й вимагав негайного переїзду доньки до нього, крім того, значно посилив інтриги проти Кароліни при російському дворі. За розпорядженням Миколи І була розпочата судова справа, і вже в середині 1855 р. спеціальна кримінальна комісія винесла постанову про позбавлення Кароліни Вітгенштейн  усіх прав стану і передачу її маєтків законним спадкоємцям. Микола Вітгенштейн, прагнучи, щоб його призначили опікуном маєтків доньки, писав Миколі І, а пізніше Олександру II про те, що Кароліна збирається видати доньку за політичного емігранта або ж за людину «недостойну славного імені Вітгенштейнів і, можливо, ворожу Росії» і перевести всю маєтність доньки за кордон. Водночас він за дозволом царя отримав розлучення і, хоч воно ще не було затверджене духовною інстанцією, удруге одружився з німкенею з Риги, боною при дітях генерала О. А. Суворова, в якого був ад’ютантом.

        Навесні 1860 p. Кароліна  нарешті отримала з консисторії в Петербурзі декрет, який оголошував її шлюб з Вітгенштейном недійсним і був підтверджений під час аудієнції в Папи Римського Пія IX. Однак, напередодні вінчання з Лістом, призначеного на 50-ліття композитора 21.10.1861 в костьолі Сан-Карло в Римі, папський легат приніс звістку про перешкоди шлюбу за новим проханням Вітгенштейна. Після цього Кароліна усамітнилась у Римі. 10.03.1864 помер її колишній чоловік, але Кароліна назавжди відмовилася від думки про шлюб, сприймаючи всі дотогочасні перешкоди як волю Божу. Ліст прийняв духовний сан (25.04.1865) і перебрався до Ватикану. До кінця життя вони продовжували спілкуватися (згодом тільки листовно). З думкою про Кароліну Ліст працював у 1871-85 pp. над ораторією про св. Станіслава, їй присвятив одну з п'яти мес для органу. Завдяки Кароліні Ліст добре знав польську мову, високо цінив польську літературу. Саме її призначив виконавицею своєї останньої волі.

        На столі великого музиканта завжди стояв фотографічний портрет Кароліни Вітгенштейн.

       В останній період свого життя Кароліна  Вітгенштейн стала відомою письменницею. У зв'язку з особистими проблемами вона звернулася до канонічного права, відтоді зацікавилась релігійним рухом у минулому і сучасності. Прибутки від успадкованих донькою Марією значних маєтностей Івановських дали можливість видавати її твори. Перші праці Вітгенштейн були опубліковані в Парижі, зокрема "Сікстинська капелла", «Мікеланджело», «Релігія і світ». Пізніше Вітгенштейн видавалась виключно в Римі, зокрема тут вийшли праці «Буддизм і християнство»,  «Маленькі практичні бесіди для світських жінок у духовних пошуках». Ця праця, перероблена Г. Лассерром, була перекладена на англійську, іспанську та німецьку мови. Її перу належать також «Простота голубів і обережність змій», «Страждання й обережність» (Кароліна аналізувала тут свій зв'язок з Лістом), «Дружба ангелів», «Про молитву, розповідь світської дами»,  «Про матерію в догматиці» (авторка вважала цю працю своєю найкращою), «Про християнську досконалість», «Про поширення віри на далекому Сході»,  великий коментар до ключової християнської молитви «Отче наш», студії про біблійних жінок, історія провінційних синодів, а також студії про зміни в церкві, в яких вона розглянула всі сторони церковного життя - інституції, фінансову адміністрацію, реформи, архітектуру, музику. Невідомо, чи були видані звичаєві, психологічні та критичні студії Вітгенштейн «Про жіночі кляштори в Римі», задля яких вона відвідала багато жіночих монастирів, у т.ч., за дозволом Папи Пія IX, з найсуворішим статутом. Головна праця Вітгенштейн (видана анонімно) «Внутрішні причини зовнішньої слабкості церкви в 1870», була засуджена Ватиканом декретом від 4.ІІ.1879, а сама Кароліна категорично заперечувала своє авторство.

       Книги Вітгенштейн  виходили невеликими тиражами, більша частина залишалася на складі видавництва, очікуючи, за словами авторки, «на свою пору». Лише вузьке коло друзів Кароліни мало можливість ознайомитися з ними.

        Померла Кароліна Вітгенштейн у Римі в ніч з 8 на 9.03.1887 від аневризми серця, похована на тамтешньому німецькому католицькому цвинтарі. Так закінчилася ця історія великого кохання, яке народилося в Україні.

                    В. Моргонюк, К.Бульба – працівники районного краєзнавчого

                                                                Музею

На фото: Кароліна Вітгенштейн із донькою Марією

                 Портрет Ференца Ліста, 1846 р.